Дискусійні методи на уроках історії

Дискусія, розгляд, дослідження. Це обговорення спільного питання, проблеми з метою правильного вирішення. Дискусія виникає внаслідок спілкування вчителя і учнів, один з одним, у процесі вирішення проблемної ситуації. У сучасній педагогічній науці існують різні підходи до визначення сутності дискусії як дидактичної категорії. Одні автори (С.Мельникова, Л.Яворовська) вважають її формою організації навчання. Інші дослідники (Б.Лихачов, Ю.Бабанський) розглядають дискусію як метод навчання, але відносять її до різних груп методів. Український вчений О.Савченко наголошує на тому, що дискусія передбачає організацію спілкувально-мовної діяльності, тому відносить її до словесних методів навчання. Кожний з цих підходів має сенс, оскільки розглядає різні аспекти застосування дискусії як методу навчання. Аналіз праць цих авторів свідчить про те, що дискусійні методи використовуються на різних етапах уроку і основними їх ознаками є : 1. Наявність проблемної ситуації, створеної за допомогою дискусійного питання.

2. Змістовна спрямованість самореалізації учнів – спілкування заради поглибленого вивчення проблеми під час пошуку різних засобів для вираження власних думок.

3. Комунікативна основа – здобуття учнями знань під час спілкування один з одним та вчителем заради роботи в певній групі для виконання колективного завдання, під час вироблення загального групового підходу та дотримання правил суспільної пошукової діяльності.

4. Логічна побудова методу: теза – аргумент – спростування або доведення тези.

5. Організаційна завершеність: створення проблемної ситуації – її обговорення – прийняття узгодженого рішення – підбиття підсумків.

Будь-яка дискусія включає три компоненти:

1.     Пізнавальний – включає знання про предмет, що викликає суперечку і проблемну ситуацію, яка виникла.

2.     Операційно-комунікативний – означає вміння вести суперечку, відстоювати свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції.

3.     Емоційно-оціночний – включає емоційні переживання, потреби, цінності, відносини, мотиви, оцінки.

Дискусія повинна бути частиною навчального процесу. Є декілька видів дискусії:

1)     спонтанна дискусія, що виникає в ході спільного вирішення проблеми всіма учнями чи групою учнів. Це буває тоді, коли проблема учням дуже близька;

2)     заздалегідь запланована дискусія. Для цього учнів попередньо ознайомлюють з предметом суперечки. Вони опрацьовують відповідну літературу. Учні мають достатньо знань для розв’язання проблеми.

Для дискусії характерні такі поняття: знання, вміння, навички, досвід творчої діяльності. Поділяють дискусії і за кількістю учасників. Коли в дискусії беруть участь два учні, то це дискусія-діалог. Є групові дискусії, де задіяні групи, і є масова дискусія, в якій залучені всі учні.

Етапи підготовки і проведення:                                                       

Мотивація, пов’язана з підготовкою до дискусії. Треба стимулювати інтерес учнів до проблеми, суперечки. Для цього готують яскраві уривки або цитати з книг, які викладають зміст суперечки чи позицію обох сторін. Вимоги до дискусії:

1.     Проблема повинна відповідати вікові і накопиченому досвідові.

2.     Учням необхідно володіти темою, яка спирається на знання, вміння, досвід.

3.     Дискусія повинна розвиватися з основних питань, нести в собі суть протиріччя.

Дискусія – суперечка по суті, в ході якої учні отримують важливі цінності. При підготовці дискусії вчитель повинен чітко сформулювати завдання, що розкривають суть проблеми, і питання про можливі шляхи її вирішення. Доцільно з цього приводу звернутися до думок учених. Ведучий дискусії (учитель) повинен розмірковувати з учнями. Не треба добиватись однозначної оцінки. Майстерність учителя полягає у тому, щоб вчасно помітити, відчути момент закінчення дискусії, щоб не повторювати сказаного. У кінці уроку треба підвести підсумки, проаналізувати висновки, виставити бали.

Оцінка дискусії:

1.     Задоволення, що отримали учні після дискусії;

2.     Уміння учнів правильно, логічно викласти свою і чужу думку;

3.     Культура дискусії;

4.     Уміння учнів користуватися прийомами доказовості;

5.     Набуття нових знань;

6.     Уміння зрозуміти точку зору іншого;

7.     Живий обмін думками.

Залежно від дидактичної мети дискусійні методи можна використовувати на різних етапах уроку: при перевірці засвоєних раніше знань учнів, під час вивчення нового матеріалу та при закріпленні вивченого, а саме:

-         на етапі перевірки знань школярів доцільно використовувати такі дискусійні методи, як «дебати» та «судове слухання».Вони дають можливість створити ситуацію, пов’язану із практичним застосуванням знань, не потребують великої підготовчої роботи та дають можливість у стислий термін перевірити не тільки фактичні, а й теоретичні знання багатьох учнів;

-         при вивченні нового матеріалу дискусійні методи («панельна дискусія», «круглий стіл», « 6×6×6») стають основою навчально-пізнавальної діяльності; завдяки їм можна поєднати вивчення нового матеріалу із самостійною роботою і створити ситуацію отримання знань у дії. Окрім того, ці методи сприяють розвитку в учнів інтелектуальних та комунікативних вмінь;

-         на етапі закріплення знань учнів відбувається узагальнення  та систематизація навчального матеріалу, тому дискусійні методи («форум», «дебати», «концентричні кола»), створюючи ситуацію активної взаємодії між учасниками навчального процесу, сприяють розвиткові інтелектуальних умінь та навичок.

Використання дискусійних методів потребує додаткової підготовки і вчителя (уміння організувати діяльність учнів, вдало поставити запитання, надати відповідну інформацію), і учнів (уміти працювати в групах, слухати опонентів, доводити власну точку зору, збирати додаткову інформацію).